ХХVІІ Сходознавчі читання А.Кримського : матеріали міжнародної наукової конференції, 27–28 червня 2024 р.
ХХVІІ Сходознавчі читання А.Кримського : матеріали міжнародної наукової конференції, 27–28 червня 2024 р. – Київ : Львів – Торунь : Liha-Pres, 2024. – 224 с.
ISBN 978-966-397-414-9
До збірника включено матеріали доповідей наукових співробітників, викладачів, аспірантів, магістрантів, студентів, які взяли участь у Міжнародній науковій конференції «ХХVІІ Сходознавчі читання А. Кримського» (Київ, 27–28 червня 2024 р.). У збірнику представлено матеріали секцій «Історія Сходу»; «Східні мови та літератури»; «Релігії та філософські вчення Сходу»; «Політичні, економічні та соціокультурні проблеми розвитку країн сучасного Сходу»; «Україна і Схід»; «Історія та культура Криму й Причорномор‘я доби Середньовіччя та Нового часу», «Історія сходознавства», «Пам’ятки єврейської літератури», «Історія євреїв Східної Європи». Тексти доповідей публікуються в авторській редакції.
Ольга Мавріна – мені вдалось познайомитись з людьми, яких об’єднує ідея пізнання історії єврейської громади свого краю (інтерв’ю 1.10.2024)
Ольга Мавріна – мені вдалось познайомитись з людьми, яких об’єднує ідея пізнання історії єврейської громади свого краю (інтерв’ю 1.10.2024)
В місті Івано-Франківськ 23-24 вересня 2024 р. відбувся освітній семінар ESJF Європейської ініціативи зі збереження єврейських кладовищ «Простір спадщини: єврейський цвинтар і міська історія» Семінар організовано та проведено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини у співпраці з Міждисциплінарною сертифікатною програмою з юдаїки.
З інтерв’ю з ученим секретарем Інституту сходознавства ім. А. Ю.Кримського НАН України, завідувачкою відділу Євразійського степу к.і.н. Ольгою Мавріною можна ознайомитися за покликанням.
Лекція Ігора Семиволоса “Стратегічна культура Ірану: яких рішень варто чекати від Тегерану та вплив на ситуацію в Україні”
https://forms.gle/eqYFrd6iUVQbDwNp9
Також поговоримо про те, як всі ці події можуть вплинути на ситуацію в Україні.
Про започаткування фахової дискусії щодо принципів академічної системи транскрибування українською мовою японських слів і власних назв
26 вересня 2024 р. в Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України відбувся науковий семінар з метою обговорення принципів академічної системи транскрибування українською мовою японських слів і власних назв для наукових видань нашого Інституту. Результати обговорення викликали жвавий інтерес в українській науковій спільноті. У звʼязку з цим Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України розпочинає широку професійну дискусію з цього питання із залученням провідних фахівців з української та японської мов (науковці, викладачі ЗВО). Підсумки цього обговорення буде оприлюднено та взято до уваги.
Науковий семінар «Проблеми академічної практичної української транскрипції японської мови»
26 вересня 2024 р. в Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України відбувся науковий семінар на тему «Проблеми академічної практичної української транскрипції японської мови».
Модератор – старший науковий співробітник відділу Азіатсько-Тихоокеанського регіону, кандидат філософських наук, японіст Сергій Капранов.
З доповідями виступили незалежний дослідник-японіст, кандидат філософських наук Андрій Накорчевський та відомий перекладач з японської мови Ігор Дубінський.
В обговоренні взяли участь: в. о. директора Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського, доктор філософських наук Віктор Кіктенко, експерт у галузі фонетичної, наукової та практичної транскрипцій, доктор філологічних наук Олексій Хамрай, авторка академічної транскрипції китайської мови, кандидатка філологічних наук Євгенія Гобова, дослідниця практичної транскрипції в’єтнамської мови, кандидатка філологічних наук Вікторія Мусійчук, головна редакторка журналу «Східний світ», докторка історичних наук Іванна Отрощенко.
Відкрив семінар Віктор Кіктенко зазначивши, що на порядку денному стоїть завдання прийняття уніфікованої практичної транскрипції японської мови для наукових видань Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Крім того, зважаючи на існування кількох варіантів таких транскрипцій, до Інституту час від часу находять запити щодо надання рекомендацій у цьому питанні. Тож метою семінару є обговорення стану справ у цій царині та вироблення пропозицій щодо вирішення питання.
Модератор семінару Сергій Капранов представив учасників та надав слово доповідачам.
Перший доповідач, Андрій Накорчевський, наголосив, що однією з проблем української японістики є відсутність єдиної нормативної практичної транскрипції для японської мови. Останнім часом з’явилося близько десяти різних систем практичної транскрипції, що викликає певне занепокоєння і навіть запальні обговорення в середовищі споживачів перекладів із японської. Головною проблемою є спосіб передачі на письмі середньоязичних звуків японської мови, аналоги яких в українській мові відсутні.
Нижче наводимо основні тези доповіді А. Накорчевського:
У другій половині ХХ ст. в перекладах японської літератури українською мовою сформувалася певна система практичної транскрипції, якою користувалися й продовжують користуватися з незначними змінами багато фахівців і майже всі провідні перекладачі літератури. Її використовують ще з часів заснування журналу “Всесвіт” таким визнаними перекладачами класичної японської літератури як Іван Дзюб, Ігор Дубінський, Мирон Федоришин. Ця система також використовується в більшості публікацій в журналі “Східний світ” Інституту сходознавства НАН України.
Адекватність цієї системи підтверджена зокрема у статті професора І. Бондаренка, у якій він обґрунтовує її валідність, зауважуючи, що всі “ідеологічні” закиди щодо її начебто російськості, “окрім усмішки”, нічого не викликають” (І. Бондаренко. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту//Записки з українського мовознавства. 1999. № 7). Юрій Шевельов: “Взорування на російській мові чи то в його позитивному застосуванні (пишім як по-російськи), чи то в негативному (пишім відмінно від російського) в незалежній країні мусить бути цілком облишене”. Цю систему І. Бондаренко застосовує у своєму словнику — Бондаренко І. П., Хіно Т. Українсько-японський японсько-український словник. Навчальний словник японських ієрогліфів. Київ: Альтернативи, 1998. Також зазначимо, що докторська дисертація І. Бондаренка «Російсько-японські мовні взаємини ХVІІІ ст. (Історико-лінгвістичне дослідження)» доводить і те, що російська система транслітерації Є. Поліванова, із якою “багато в чому збігається“ українська практична транскрипція, є абсолютно адекватною.
Подібну систему науково обґрунтовано в праці доцента Національного університету “Львівська політехніка” М. С. Федоришина «Українська транскрипція японської мови. Методичний посібник з основ японського письма; фонетична транскрипція” (Львів, 1994) із незначними уточненнями, які не мають принципового характеру і видаються прийнятними (вона ґрунтується на тому, що в деяких діалектах української середньоязичні звуки наявні, і на письмі вони відображаються літерами “ц” і “с”).
Детальний розбір особливостей всіх наявних систем транслітерації наведено у статті О. Бондаря “Японські запозичення і український правопис”//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури. 2012. № 18., у якій він робить висновок, що система М.С. Федоришина видається йому найбільш прийнятною.
Проте останнім часом д.ф.н І. Бондаренко через незрозумілі причини змінив свою думку і став використовувати практичну транскрипцію, наближену до традиційної англійської транскрипції Гепберна, у якій середньоязичні звуки передаються сполученням літер sh, ch, j, а в новому варіанті передаються українськими буквами “ш”, “ч”, “дж”, на відміну від попередніх “с”, “т” і “дз”. Таку систему особливо активно підтримує середовище любителів манґа (японських коміксів), які витоково перекладалися з англійської мови, відповідно, англійська транскрипція Гепберна за принципом транслітерації відтворювалася українською абеткою. Таким чином, зокрема, замість традиційного написання Фудзісан з’явилося Фуджісан, замість Хіросіма – Хірошіма, замість Тіба – Чіба; замість Сідзуока – Шідзуока тощо.
Проте:
- Таке написання суперечить нормам “Українського правопису” 2019 р., § 129, п. ІІІ, у якому зазначено, що в географічних назвах, тобто словах іншомовного походження, треба обов’язково писати літеру “и” в таких випадках:
“після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі”.
Тобто написання ХірошІма, ФуджІсан, ЧІба прямо порушують цю норму, бо за українським правописом писати тоді ХірошИма, ФуджИсан, ЧИба і т.і.
- Традиційне написання закріплено і в українському газетирі, де всі зазначені вище географічні назви подаються як утверджені для використання в друкованих виданнях українською мовою саме в традиційному написанні — Фудзісан, Хіросіма, Тіба, Сідзуока і т.і. (http://www.ukrmap.com.ua/u/1/files/asia.pdf).
- Як відомо, одним із правил встановлення практичної транскрипції є традиційність. “Більшість традиційних назв (власних і загальних) стали фактами мови-реципієнта, підпорядкувавшись її фонетичним та граматичним законам, дали у ній похідні і навіть фразеологізми, увійшли у наукову термінологію. Так само як важко замінити в українській мові слово «Англія» на «Інґленд», «Лондон» на «Ландон», а «Відень» на «Він», важко замінити безліч апелятивів, які стали фактами української мови, на форми, що є фонологічно більш виправданими. Така заміна відірве їх «від усього комплексу знань, поєднаного з їх старою традиційною формою, та призведе до значної втрати інформації» [3, с. 252].” (Есенова Е.Й. (Ужгородський національний університет) Практична транскрипція як засіб передачі матеріальної форми запозичень у мові-реципієнті).
- Також ми цілком поділяємо думку цієї дослідниці про те, що “і вимову, і написання можна відобразити в транскрипції лише до певної міри, оскільки графіка (у всякому разі у мовах зі звуко-буквеним написанням) не є надто віддаленою від звучання, так само як і не може повністю з ним збігатися.”
Те саме твердження ми знаходимо і в статті Максима Вакуленко: “”Squeezing” the given phonetic system into the Procrustean bed of another, different one, is principally impossible” (Practical transcription and transliteration: Eastern‐Slavonic view // GOVOR 32 (2015), 1).
Тобто будь-яка система практичної транскрипції є умовною, і всі претензії, що одна система передає звуки іноземної мови, які не притаманні українській мові, краще за іншу, видаються безпідставними. Нагадаємо, що для наукової, найбільш точної транскрипції сьогодні застосовують спеціальну Міжнародну фонетичну абетку.
- Таким чином, при виборі системи практичної транскрипції треба перш за все враховувати норми орфографії та орфоепії української мови, тобто мови-реципієнта: “Систему практичної транскрипції …. мають встановлювати носії мови-реципієнта, тобто ті, хто будуть нею користуватися; наприклад, систему передачі англійських, французьких, німецьких, італійських та інших латинописних текстів в українській мові встановлюватимуть носії української мови; передачу ж українських текстів латиницею для англійців встановлюватимуть носії англійської мови, для французів — носії французької тощо” (Есенова. Ibid).
- Тому при виборі практичної транскрипції крім зазначених вище орфографічних норм треба керуватися і нормами орфоепії української мови. Як відомо, на відміну від тієї ж російської мови, м’які шиплячі звуки не притаманні українській мові, у який послідовно відбувається процес ствердіння шиплячих-середньоязичних звуків. Цей феномен засвідчений і доведений в класичній праці видатного філолога-україніста Юрія Шевельова «A Historical Phonology of the Ukrainian Language», (1979) («Історична фонологія української мови». Переклад з англійської: Сергій Вакуленко та Андрій Даниленко. Харків: Акта, 2002), а також численні праці інших мовознавців, зокрема А.М. Залеського (Реконструкція послідовності етапів ствердіння шиплячих в українській мові // Українське мовознавство № 13, 1985), Царалунги І. Б. (Особливості консонантизму староукраїнської мови у грамотах XV ст.), а також численних посібниках з української орфоепії, в яких рекомендується спеціально вчити учнів твердій вимові шиплячих.
- Тож виходячи з норм української орфоепії, пересічний український мовець зі знанням орфоепічних правил навіть при написанні ХірошІма, ФуджІсан, ЧІба, вимовлятиме ХірошИма, ФуджИсан, ЧИба, що не наближає, а лише віддаляє від питомо японської вимови, у фонетичній системі якої голосний звук “И” відсутній.
- Додатковим аргументом на користь збереження традиційної практичної транскрипції японської мови і затвердження її як нормативної є той факт, що 1937 р. офіційна комісія японського уряду визнала систему Гепберна невідповідною саме через неадекватну передачу середньоязичних звуків японської мови і визналаофіційною системою “кунрей”, у якій змінила запис проблемних транскрипцій. Так, замість Hiroshima правильним було визнано написання Hirosima, замість Fujisan – Fuzisan, Chiba – Tiba тощо.Систему “кунрей” була скасувала американська окупаційна влада в 1945 р., її відновлено як офіційну після завершення періоду окупації в 1954 р. Ця система й досі вважається офіційною, хоч допускається і вживання системи Гепберн як найпоширенішої в англомовному світі.
- Ще одним важливим аргументом є сам принцип побудови японської складової абетки. В якій всі фонетичні знаки розташовані не в довільному порядку, а за фонетичним принципом. На початку йдуть п’ять знаків, якими позначаються базові голосні звуки (а,і,у,е,о) , а потім їх комбінація з відповідними приголосними. Наприклад, першим після голосних йде рядок (насправді стовпчик), який починається з приголосного “к” (ка-кі-ку-ке-ко), за ним “с” (са-сі-су-се-со). Тож проблема полягає в тому, що за проводжаючи в практичній транскрипції замість “сі” написання “ші” ми порушуємо цей фонетичний принцип. Те саме стосується його дзвінкого варіанту (дза-дзі-дзу-дзе-дзо), тож запровадження написання “джі” замість “дзі” знов таки порушує цю фонетичну єдність.
Тож, з огляду на все сказане, ми вважаємо за доречне встановити як нормативну для української мови традиційну систему практичної транскрипції яка наведена в згаданій вище статті І. Бондаренка (1999) та з допустимими варіаціями М. Федоришина (1994). Ці системи не порушують законів української орфографії та орфоепії, а також адекватно в межах можливого передають сучасну орфоепію японської мови, зберігаючи при тому принцип традиційності.
Другий доповідач, Ігор Дубінський, ознайомив з поточним станом транскрипції японських слів в українських художніх перекладах, навів обґрунтування і методику укладання практичної транскрипції та зазначив перспективи розвитку цього питання.
Нижче наводимо основні тези доповіді І. Дубінського:
Засновки: (1) практична транскрипція має якнайменше суперечити попередній практиці; (2) практична транскрипція має якнайменше суперечити правопису.
У перекладах художньої літератури переважно (Дзюб, Турков, Дубінський, Москальов та ін.) використовується транскрипція, яку деякі дослідники вважають похідною від російської транскрипції (Поліванов), хоча доказів цього не наводять. Жодних згадок про те, ніби видавництва накидали певну транскрипцію, я від перекладачів не чув (і сам ні на що подібне не наражався). Переклади з відмінною транскрипцією (Федоришин) виходили безперешкодно. Документи УРСР, що приписували б українську транскрипцію японських слів, мені не відомі (хоча я не виключаю, що існували газетир і довідник для дикторів українського радіо й телебачення). В останні десять років запропоновані, здебільшого у ЗВО, кілька транскрипцій, що є варіантами транскрипції 1944 р. (Діброва і Одинець). Викладачі й випускники почали користуватися ними в перекладах. Найбільша за обсягом галузь, де застосовуються нові транскрипції, — переклад манґи та аніме. Насьогодні видавництва, що видають переклади з японської користуються такими транскрипціями: «Факт», «Кальварія», «Астролябія», «Наш формат», «Vivat» — «нереформована», видавництво Бураго — перейшло на «реформовану» (Бондаренко), «Фоліо» — залежно від перекладача, «Либідь», «Сафран», «Bimba», «Морфеус», «Фенікс» — «реформована».
Обґрунтування доцільності змінення практичної транскрипції (Івахненко і Шпігунов) сумнівне, корисний ефект зводиться до нібито наближення вимови до японської. Однак, за нашим спостереженням, японські носії не ідентифікують свої слова у виконанні практичної транскрипції. Крім того, таке наближення переслідує інтереси японської, а не української мови (Бондар). У відомих мені публікаціях не використовуються сучасні експериментальні методи та об’єктивні (вимірні) фонетичні характеристики, хоча на початку задача ставилася саме так (Бондаренко). Методична слабкість ставить під сумнів і висновки. В публікаціях, де пропонується реформа транскрипції, мені не вдалося знайти згадок про можливий корисний ефект. Обґрунтування переважно зводиться до констатації наближеності «традиційної» транскрипції до прийнятої в російській мові. Останнім часом під це підводять ідеологічну базу, що автоматично позбавляє обговорення розумності.
Відомі мені публікації ґрунтуються на транскрипції японських та українських звуків знаками міжнародного фонетичного алфавіту. В деяких роботах є описи того, як формуються відповідні фонеми в мовному апараті людини. Самостійних досліджень, наприклад, методом кінефлюорографії, ніхто не проводив. Далі з того, які уявлення має автор про близькість тих чи інших звуків або порядку їх формування, виводяться рекомендації щодо транскрипції. З 1970-х відомі об’єктивні методи, де знаходять фонетичні параметри, за якими визначається відмінність звуків, та значення цих параметрів, за якого виникає можливість ці звуки розрізнити. Для об’єктивності до експериментів залучали респондентів різних біологічних видів. Нині використовують вимірні параметри, які виводять з аналізу спектрограм. Я пропонував провести таке дослідження в 1997 році, коли викладав у Лінгвістичному університеті в Києві. Тема була затверджена на кафедрі східних мов, проте університет не спромігся знайти фінансування.
Рівень наукової розвідки визначає метод, а не предмет. Відповідно, науковість публікацій, що не базуються на сучасних методах, сумнівна. На додачу, автори відомих мені публікацій розглядають лише частку засад транскрипції, причому всі ту саму, решту оминають мовчанням. Це змушує сумніватися в об’єктивності та мотивації. Ні «традиційна», ні «реформована» транскрипція не є єдиною. Так і має бути за умов, коли питання не досліджене на належному науковому рівні.
Для науково-дослідного інституту, на мій погляд, доцільно внормувати застосування якогось одного варіанту практичної транскрипції. Пропонував би віддати перевагу «традиційній» транскрипції, якою написана більшість художніх перекладів, та яка застосована в єдиному відомому мені нормативному документі — Газетирі (покажчику) географічних назв світу Мінекоресурсів.
В обговоренні Євгенія Гобова поділилася досвідом запровадження академічної транскрипції китайської мови, пристала на думку про важливість методу, що ліг в основу запровадження тієї чи іншої системи транскрипції. Олексій Хамрай розповів про загальні принципи наукового підходу до транскрибування іноземних слів та особливості їхнього застосування до східних мов. Сергій Капранов поділився досвідом тривалого використання системи М. Федоришина у наукових працях. Андрій Накорчевський також повідомив, що він проводив консультації з україністами з приводу узгодження окремих спірних питань транскрипції японської мови з українським правописом. Окрема дискусія виникла щодо питання відмінювання японських власних назв. Частина учасників семінару висловилася за керування виключно українським правописом, інша частина висловила побоювання щодо хибного трактування або нагромадження омонімів. Вікторія Мусійчук нагадала, що для академічних видань допустима традиція подавати оригінальні назви в дужках після транскрибованого слова, щоб уникнути непорозуміння.
За підсумками обговорення було прийнято рішення доручити А. Накорчевському підготувати проєкт академічної практичної української транскрипції японської мови для затвердження Вченою радою Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського.
XVIII Міжнародна наукова конференція “Китайська цивілізація: традиції та сучасність”
Шановні колеги!
Запрошуємо вас взяти участь у XVIII Міжнародній науковій конференції “Китайська цивілізація: традиції та сучасність”, яка відбудеться 14 листопада 2024 року.
ЄВРЕЙСЬКУ СПАДЩИНУ ТРЕБА ДОСЛІДЖУВАТИ ЯК ЧАСТИНУ УКРАЇНСЬКОЇ, ВВАЖАЮТЬ НА СЕРТИФІКАТНІЙ ПРОГРАМІ З ЮДАЇКИ (lenta.ua, 5.08.2024)
Пропозиції українсько-індійської співпраці від учасників Українсько-індійського форуму, 15 березня 2024 року
Українсько-індійський форум, що відбувся 15 березня 2024 року, об’єднав на одному майданчику державних діячів та урядовців, політиків, представників бізнесу, провідних науковців та експертів з України та Індії. Між окремими учасниками були встановлені інституційні та особисті контакти, що в подальшому сприятиме інтенсифікації зв’язків між народами України та Індії. Обидві сторони продовжують думати над тим, як покращити відносини між країнами як на державному рівні, так і на рівні громадянського суспільства. Результатом цих міркувань стали рекомендації, викладені нижче.
Технологічна співпраця
SINERGIA, Бенгалуру
Сфера застосування:
– Існуюча технологічна співпраця між Індією та Україною.
– Стимулювання існуючої та пошук нової співпраці.
– Комплексні двосторонні угоди.
Існуюча технологічна співпраця між Індією та Україною
Індія та Україна успішно співпрацюють у сфері технологій та науки, демонструє міцне партнерство між двома країнами. Спільний науково-технічний комітет, створений у травні 1992 року, проводить щорічні зустрічі для обговорення проектів. Існує потреба в наданні імпульсу існуючій співпраці.
Космічна галузь: національне космічне агентство України та Індійська організація космічних досліджень і розробок продовжують співпрацю в космічному секторі. Це включає спільні запуски супутників з використанням індійських ракет та українських супутників, а також наукове співробітництво в рамках проектів космічних досліджень.
Інформаційні технології: індійська ІТ-індустрія співпрацює з українськими ІТ-компаніями у різних проектах, включаючи спільну розробку програмного забезпечення та аутсорсинг ІТ-послуг. Компанія Aptech Limited з Мумбаї підписала угоди з Міжнародним інститутом управління персоналом, Україна.
Оборонні технології: Індія та Україна мають тісні зв’язки в оборонній сфері, що включає спільну розробку та виробництво оборонного обладнання, а також співпрацю над науково-дослідницькими проектами.
Сільськогосподарські технології: оскільки обидві країни є великими виробниками сільськогосподарської продукції, Індія та Україна співпрацюють у сфері сільськогосподарських технологій. Це включає в себе співпрацю над виведенням нових сортів сільськогосподарських культур, вдосконаленням методів зрошення та обмін знаннями про сільськогосподарську техніку.
Сектор біотехнологій: обидві країни співпрацюють у сфері біотехнологій, і такі компанії, як Biocon та Genome, долучаються до спільних зусиль.
Можливості для посилення технологічного співробітництва.
- Космічні технології: Індія має потужну космічну програму, в той час як Україна має багату спадщину в цій галузі:
- Ініціативи з дослідження космосу,
- Аерокосмічна інженерія,
- Передові ракетні технології,
- Космічне матеріалознавство.
- Штучний інтелект: Індія є великим ІТ-центром, тоді як Україна також має великий «пул» кваліфікованих ІТ-фахівців. Обидві країни повинні активно розвивати програми штучного інтелекту. Співпраця може призвести до прогресу в таких сферах, як
- технологічні рішення та спільна розробка програмного забезпечення,
- машинне навчання,
- обробка природної мови.
- Телекомунікації: Індія має великий і зростаючий телекомунікаційний сектор, в той час як Україна має досвід у цій сфері:
- супутникові технології – інтеграція супутникових технологій в існуючу мережу Індії,
- телекомунікаційна інфраструктура та послуги наступного покоління,
- рішення з кібербезпеки – Індія є країною зі зростаючою цифровою економікою, але загрози кібербезпеці викликають велике занепокоєння. Україна має потужний «пул» фахівців з кібербезпеки та досвід захисту критичної інфраструктури від кібератак;
- співпраця / спільна розробка передових рішень у сфері безпеки;
- обмін інформацією про нові загрози,
- навчальні програми для індійських фахівців з кібербезпеки.
- Оборонні технології: Обидві країни мають добре розвинені оборонні сектори. Спільні підприємства можуть зосередитися на:
- спільній розробці систем озброєнь,
- передачі технологій у сфері розвідки,
- двигунів /запчастин для військових літаків,
- технологіях двигунів для підводних човнів.
- Відновлювана енергетика: Індія прагне диверсифікувати свій енергетичний баланс, а Україна має досвід у цій сфері:
- сонячна та вітрова енергетика,
- співпраця у сфері технологій відновлюваної енергетики,
- створення виробничих потужностей,
постачання турбін для електростанцій – теплових, гідроелектростанцій та атомних електростанцій.
- Біотехнології: Індія має потужну фармацевтичну промисловість, тоді як Україна має досвід у генній інженерії. Співпраця може призвести до прогресу в розробці вакцин, лікарських засобів та науково-дослідних робіт у фармацевтичній галузі.
- Нанотехнології: Обидві країни мають поточні дослідницькі програми в галузі нанотехнологій. Спільні зусилля можуть бути зосереджені на розробці наноматеріалів для різних застосувань, таких як:
- електроніка,
- медицина,
- енергетика.
- Сільськогосподарські технології: Індія є великим виробником сільськогосподарської продукції, в той час як Україна має досвід у галузі точного рільництва. Співпраця може вирішити такі проблеми:
- підвищення врожайності сільськогосподарських культур,
- управління ґрунтами,
- стале ведення сільського господарства,
- технології зрошення.
- Освіта та навчання: Співпраця у сфері освіти та навчання може допомогти розвинути
- майбутню робочу силу, кваліфіковану в нових технологіях,
- програми обміну студентами,
- спільні дослідницькі проекти,
- ініціативи з розвитку факультетів.
Комплексні двосторонні угоди
– Визначення пріоритетності конкретних можливостей для технологічної співпраці.
– Робочі групи для спільного вивчення кожної пропозиції.
– Угоди про реалізацію пропозицій у визначені терміни.
Використовуючи взаємодоповнюючі сильні сторони, Індія та Україна можуть стати лідерами у сфері технологічних інновацій на світовій арені.
Міжпарламентське співробітництво між Україною та Індією
Юлія Клименко, секретар групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Індія, народний депутат України.
– Активізувати парламентську співпрацю між групами дружби Україна – Індія. Передбачити у 2024 році візит до Індії спільної делегації Верховної Ради + Кабінету Міністрів (Міністерство економіки, агропромислового комплексу, інфраструктури та стратегічних галузей промисловості) + бізнесу + академічного та громадського секторів.
– Провести наукову конференцію за результатами виборів в Індії
Бізнес-співпраця між Україною та Індією
Юлія Клименко, секретар групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Індія, народний депутат України.
– Запросити індійську делегацію восени 2024 року та провести бізнес-форум.
Співпраця між Україною та Індією в галузі освіти
Юлія Клименко, секретар групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Індія, народний депутат України.
– Підписання угод/меморандумів про співпрацю між університетами України та Індії
Співпраця між Україною та Індією у сфері медіа
Рам Данге, заступник голови Товариства “Україна-Індія”, засновник компаній Indrayani Overseas та Gala Foods
У медіа-сфері Індії бракує інформації про російсько-українську війну, а в індійських ЗМІ домінує російська точка зору. Існують кроки, щоб це змінити.
– Створити інформаційний бюлетень, що висвітлюватиме військові події, в якому братимуть участь індійські журналісти;
– Створити відеоролик з сильним меседжем про військові події в Україні (Буча, Маріуполь, Харків, Одеса), в яких візьмуть участь індійські журналісти;
– Спонсорами такого бюлетеня/відео можуть виступити західні країни;
– Бюлетень буде показаний в Індії на основних важливих телеканалах, а також в індійських журналах.
– Зробити подію на кшталт нещодавнього Форуму, але з більшим висвітленням у ЗМІ.
Українсько-індійська співпраця в галузі кінематографу
Станіслав Мартинюк, громадський активіст
– Створити в Україні виробничу базу для перекладу фільмів і серіалів з індійських мов та на індійські мови
– Налагодити обмін кіно- і телепродукцією, права на яку мають державні органи обох країн
– Провести українсько-індійський форум для професіоналів у сфері кіно- і телепродукції
– Гармонізувати законодавство у сфері кіновиробництва, зокрема, передбачити субсидії (знижки) на зйомки для знімальних груп з обох країн за прикладом угод між Індією та Великою Британією, Індією та США
– Налагодити обмін студентами, які вивчають мови (перекладачі), та тими, хто навчається на кінопродюсерів (режисери, оператори тощо)
– Провести фестиваль українського кіно в Індії та фестиваль індійського кіно в Україні
– Показати в Україні кілька індійських серіалів, таких як “Махабгарата” (2013) та “Девон ке дев Магадев” (2013), щоб познайомити українську аудиторію з культурною спадщиною та світоглядом індійців. Це допоможе українцям краще зрозуміти індійців.
– Показати в Індії добірку з 50 українських фільмів, які формуватимуть проукраїнський образ у свідомості індійських глядачів на противагу російській пропаганді в Індії.
– Активно залучати індійських акторів та музикантів як послів доброї волі
– Розвивати копродукцію художніх та документальних фільмів
Українсько-індійська співпраця у видавничій галузі
Валентина Віткова, к.ф.н., директор видавництва “Азіатика”
Як видавець науково-популярної літератури, ми бачимо наступні ключові моменти для розвитку:
– Індія має багату культурну спадщину, яку можна представити через науково-популярні видання про її історію, архітектуру, релігію, філософію та традиції;
– Індія також має давні традиції в галузі філософії, медицини, математики та астрономії, які можуть бути представлені через науково-популярні книги;
– Індія також є одним з лідерів у розвитку сучасних технологій та наукових досліджень. Публікація спільних наукових досліджень та монографій може зміцнити наукові спільноти обох країн та сприяти обміну знаннями та досвідом;
– Участь в індійських книжкових ярмарках та виставках. Необхідно брати участь у відомих індійських книжкових ярмарках (Всесвітній книжковий ярмарок у Нью-Делі, Джайпурський літературний фестиваль тощо), що може дати нам можливість представити наші книги індійській аудиторії та налагодити контакти з видавництвами та авторами. Зокрема, у січні 2025 року видавництво “Азіатика” планує взяти участь у книжковому ярмарку в Ченнаї;
– організація обміну авторами та експертами між Україною та Індією (спільні дослідницькі проекти, обмін досвідом, організація спільних лекцій та семінарів) може сприяти створенню нових книг та науково-популярних праць.
Кілька напрямів, які ми бачимо в майбутньому в рамках українсько-індійської співпраці у видавничій сфері:
– поповнення книжкового каталогу. Видавничий каталог завжди слугує важливим інструментом для налагодження ефективної співпраці у видавничій галузі. Необхідно збагачувати наш каталог творами авторів з Індії, пропонуючи українському читачеві ще більше літературних творів та інших проектів;
– партнерство з авторами та видавництвами: активно шукати нових авторів та співпрацювати з видавництвами, щоб представити нашим читачам нові та унікальні твори;
– розширення ринку збуту: вивчати перспективи розвитку не лише на українському ринку, а й на міжнародному рівні;
– розширення співпраці з навчальними закладами: співпрацювати з освітніми та науковими установами в Україні та за кордоном;
– підтримка науково-дослідницької діяльності та видання наукових праць, монографій та статей, пов’язаних з вивченням та дослідженням різних аспектів індійської культури, історії, релігії та інших сфер;
– видавати перекладні твори з метою забезпечення українського читача широким спектром літератури з Індії, в тому числі доступом до унікальних текстів.
Крім того, для розвитку українсько-індійських відносин у видавничій галузі безперечно важливими є наступні вектори:
– обмін літературою та книгами. Перспектива тут полягає у збільшенні обміну книжками та літературою між Україною та Індією;
– спільні видавничі проекти: можлива співпраця у створенні спільних книг та серій;
– можливість обміну досвідом та ноу-хау у сфері видавничої справи, маркетингу та промоції книг;
– заснування спільних літературних журналів та видавничих серій для просування української та індійської літератури на міжнародному ринку;
– розвиток онлайн-присутності: розробка веб-сайтів та інших онлайн-платформ для популяризації книжок та встановлення тіснішого зв’язку з аудиторією;
Кожна з цих перспектив має свої унікальні переваги.
Програма ХХVII Сходознавчих читань А. Кримського
27–28 червня 2024 року пройде Міжнародна наукова конференція ХХVII Сходознавчі читання А. Кримського. З програмою конференції та доступами до онлайн-секцій можна ознайомитися за покликанням↵.
Візит керівництва Інституту сходознавства до Звенигородки
20 червня 2024 р. делегація Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського відвідала Звенигородку. Було передано сходознавчу літературу для Черкаського педагогічного університету, проведено ряд робочих зустрічей. Зокрема відбулося знайомство з колекцією Звенигородського краєзнавчого музею ім. Т. Г. Шевченка. Директорка музею Олена Наріжна ознайомила з фондами музею, де крім різноманітних артефактів звенигородського краю, як-от експонати доби трипільської культури, вільного козацтва, давні предмети побуту, зразки декоративно-прикладного мистецтва, є окрема зала, присвячена родині Кримських. Співробітники музею дбайливо зберігають та досліджують документи, першодруки, світлини Агатангела Кримського та його родини. Було обговорено проєкт співпраці між Інститутом та Музеєм щодо збереження та популяризації спадщини А.Ю.Кримського.