15.07.22 Маргарита Араджионі на прийомі Президента Греції
15 липня 2022 року Президент Грецької Республіки пані Катерина Сакелларопулу запросила до президентського палацу громадян України, які знайшли тимчасовий захист в Греції. Вона підтвердила непохитну підтримку Грецією нашої країни, а також вшанувала мужність та хоробрість українців, які мужньо борються з ворогом та захищають свій вибір жити в єдиній мирній і вільній Україні. Серед запрошених українців була провідна наукова співробітниця Інституту сходознавства Маргарита Араджионі, яка виступила з такою промовою:
Вельмишановна пані Президенте, пане Посол, шановні гості, дорогі співвітчизники! Дякую Вам за можливість бути сьогодні тут та виступити перед Вами!
Я – етнічна українка з далеким італійським корінням. Народилася та виросла в Маріуполі. Інтерес до історії та культури місцевих греків привів мене до батьківщини цієї громади – до Криму. Крим дуже схожий на Північну Грецію. Напевно тому у 1996 році я обрала для постдокторського стажування саме Арістотелевський університет. І ось тепер, через 25 років, коли рашисти почали бомбити Україну, мене знову прихистили мої улюблені Салоніки.
Росія двічі позбавила мене дому – вперше це сталося у 2014 р. у Криму. Я була свідком того, що відбувалося тоді – багато брехні, багато зброї, пропаганда і психологічне насилля. Як це було брехливо, підло та бридко. Через участь в акціях протесту проти незаконної окупації Криму я побоювалася за безпеку – свою та моєї дитини. Тому у березні 2014 р. змушена була виїхати до Києва. Я залишила у Криму все своє майно, роботу, друзів. І була змушена починати все спочатку на новому місці. І таких як я – внутрішніх переселенців із Криму, Донецької та Луганської області тоді в Україні було понад 1,5 мільйона людей. Разом із нами сьогодні тут є Ніна Плечак-Паскал – переселенка із Горлівки Донецької області. Сьогодні вона очолює грецьке товариство «Енотіту» в Києві і так само, як і я, вже двічі за 8 років змушена зі своєю дитиною залишити свій будинок, бо вона вважає себе українкою грецького походження і не хоче бути частиною «руського миру».
У 2014 р. світова спільнота не покарала Росію за агресію проти України. А непокаране зло завжди повертається. Тому 24 лютого 2022 р. розпочалася чергова фаза російсько-української війни, війни за нашу державність та ідентичність.
Я не раз чула тут у Греції, що росіяни та українці – це один народ і посварила нас Америка. Це ж намагався довести і Путін у своїх псевдоісторичних виступах. Це не так. Складні відносини між українцями і росіянами склалися задовго до заснування США. У нас різні мови, культури, традиції, просто колись ми вимушено жили в одній державі – Російській імперії, а згодом у Радянському союзі. І весь цей час росіяни намагалися знецінити чи принизити нашу культуру та ідентичність, називаючи нас не українцями, а малоросами, тобто “маленькими росіянами”. Наш відомий композитор Володимир Івасюк, який загинув від рук КДБ, колись дуже точно зауважив – «Французи, італійці, росіяни та всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці в СРСР, уже з самої колиски вважаємося націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах».
Тож «денацифікація» України по-путінськи означає знищення тих, хто має українську ідентичність та не бажає себе називати «малоросами». А ще це вбивство мирних жителів, переміщення людей до Росії, створення екологічних катастроф, знищення продовольства, руйнування інфраструктури, знищення культури і створення великої хвилі біженців.
На сьогоднішній день в Україні близько 8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб та близько 5 мільйонів біженців за кордоном, тобто загалом майже третина населення країни. Серед них знову я та мої родичі. Частина з них ледве вирвалася з руїн Маріуполя. Найменшій тоді було лише 2 місяці. Їхні будинки були зруйновані російськими бомбами, а майно згоріло або було розграбовано мародерами. Доля розкидала всіх нас по різних містах України та по різних країнах Європи. Думаю, що кожна присутня тут українка може розповісти про втрати та трагедії, які пережили їхні родини.
Я багато років вивчаю історію та культуру греків Криму та Маріуполя і хочу ще раз звернути увагу на те, що у цій війні світ ризикує втратити унікальну частину історичної грецької діаспори – маріупольських греків. Більшість грецьких сіл наразі перебувають у окупації чи на лінії вогню. Гинуть не лише люди. Разом з ними вмирає їхня багатовікова культура. Варварськи знищено Маріупольський краєзнавчий музей, де зберігалися реліквії маріупольських греків та рукописи Грецького суду, розграбовано художні та етнографічні музеї, інші культурні об’єкти грецької громади.
Тож дуже важливо саме зараз активізувати роботу з опису та збереження, а можливо, і реконструкції об’єктів матеріальної та нематеріальної культури, мов та діалектів греків Приазов’я. Сьогодні у Греції знаходяться елліністи, які могли б у цьому допомогти, наприклад, присутня тут моя колега – доцент Тетяна Любченко та інші. Однак доводиться констатувати, що на сьогоднішній день Греція єдина країна, яка не пропонує українським дослідникам жодних стипендій, стажувань чи спільних наукових проектів у рамках європейської програми ERA4Ukraine.
Інша болюча тема – освіта наших дітей. Більшість українців повернеться додому після закінчення війни. Сподіваємося, що це станеться вже 2023 р. Наші діти повинні мати змогу отримувати документи про освіту в Україні. І Україна це забезпечує через організацію онлайн-сервісів та дистанційного навчання. Навчання паралельно в українській та грецькій школі створить велике навантаження для дітей. Важливо дати можливість батькам обирати: чи буде їхня дитина отримувати освіту грецькою мовою, якщо батьки хочуть залишитися в Греції на тривалий термін, або діти навчатимуться онлайн за українськими програмами. Хотілося б урегулювати це питання до початку нового навчального року.
Наприкінці хочу ще раз щиро подякувати Греції та грекам за військову та гуманітарну допомогу, яка надається Україні. Дякую за те, що гостинно відчинили двері нам, біженцям, і намагаєтеся допомогти, незважаючи на власні економічні проблеми та виклики нашого часу. Особливо хочу подякувати громадянам Греції, зокрема пані Лоретті Костантиніді, за турботу і дах над головою, а також Василю Борновасу, Артемі та Аргірісу Кума, Луці та Харіс Сірігос, українській діаспорі в Україні, які допомогли мені у найважчі для мене дні. Також не можу не згадати моїх колег-вчених – Артемі Ксансопулу-Кір’яку, Георгіоса Ангелопулоса, Димитрия Далакоглу та інших, які надали мені велику підтримку і можливість продовжити свої дослідження і представити їх.
Віримо у нашу перемогу та ЗСУ! Зіто Еллада! Слава Україні!